Антоній Петрикевич, якого ніжно називали Антосьо, увійшов в історію як один із наймолодших учасників оборони Львова під час Польсько-української війни 1918–1919 років. Йому було всього 13 років, коли він загинув, захищаючи місто.
Антосьо був учнем II класу львівської гімназії. Попри юний вік, він добровільно приєднався до польських сил, які боронили Львів під час листопадових боїв 1918 року. Як і багато інших дітей того часу, він був охоплений патріотичним запалом і готовий віддати життя за те, що вважав своєю батьківщиною.
У листопаді 1918 року Петрикевич отримав смертельне поранення. Його смерть глибоко вразила громадськість. Вже після завершення бойових дій Антосьо став символом героїзму львівської молоді. Його ім’я згадується серед так званих «Львівських орлят» — дітей і підлітків, які загинули, захищаючи місто.
У 1925 році останки Антося були перепоховані на спеціально створеному Цвинтарі орлят, що входить до складу Личаківського цвинтаря у Львові. Це місце стало меморіалом, присвяченим польським юнакам, які загинули у війні за Львів.
«Його тіло маленьке — а духом він був велетнем серед своїх ровесників…»
Хоча постать Петрикевича вшановується переважно з польського боку, його історія — це також нагадування про трагічну долю дітей у війнах, про втрату невинності та про те, як ідеї національної самопожертви формуються в зовсім юному віці.
Сьогодні постать Антося Петрикевича — не лише символ героїзму, а й застереження: пам’ятаймо, що за кожним героєм стоїть дитина, яка могла б жити, любити, вчитися…
