Дрогобич у складі Австро-Угорської імперії
До 1918 року Дрогобич входив до складу Австро-Угорщини — саме до Королівства Галичини та Володимирії, коронного краю імперії з певною автономією. Містом керувала міська рада (Rada Miejska), більшість у якій складали поляки. Міський голова обирався з-поміж міщан і затверджувався урядом.
Хто був бургомістром Дрогобича перед 1918 роком?
На кінець Першої світової війни бурґомістром (мером) Дрогобича був Алоїз Брукер (Alojzy Brücker) — поляк за національністю, юрист за освітою. Він обіймав посаду з 1913 року і представляв польську консервативну фракцію. Брукер був лояльний до австрійської адміністрації та активно працював над розвитком міста в умовах війни. Проте він не мав підтримки української громади, яка відчувала себе політично маргіналізованою в управлінні містом.
Колапс імперії
У жовтні 1918 року Австро-Угорська імперія почала розпадатися. 16 жовтня імператор Карл І видав Маніфест про перебудову імперії на федеративних засадах, але було вже пізно. У Галичині польські та українські представники почали формувати власні національні ради, готуючись до захоплення влади.
Українське середовище в Дрогобичі
На той час у Дрогобичі діяли активні українські інституції:
- «Просвіта»
- «Рідна Школа»
- Українське педагогічне товариство
- Церковні братства при церквах
Активною була українська інтелігенція — вчителі, адвокати, священики. Головним політичним представництвом українців став осередок Української Національної Ради, який готувався до переходу влади.
Серед провідників українського руху в Дрогобичі виділялися: о. Антін Калита — греко-католицький священник, Іван Юринець — адвокат, Михайло Герасимович — учитель, Осип Дудикевич — командир української сотні, яка забезпечувала порядок у місті.
Польське середовище в Дрогобичі
Польська громада становила значну частину населення міста й займала ключові позиції в управлінні, судочинстві, освіті та поліції. Вони мали добре організовану мережу культурно-громадських структур:
- Товариство “Sokół” — військово-спортивне польське об’єднання;
- польські гімназії та ліцеї;
- релігійні організації при костелах (особливо парафія св. Варфоломія);
- Коло польських юристів і вчителів.
Серед відомих польських діячів варто згадати Алоїза Брукера (бургомістр), Яна Малецького — суддю повітового суду, Марію Зимановську — вчительку гімназії, яка організовувала польські молодіжні гуртки. У місті діяли також польські підпільні структури, що готувалися до спротиву у випадку проголошення ЗУНР.
31 жовтня – 2 листопада 1918 року: перехід влади
1 листопада у Львові українці підняли Листопадовий чин. Вже 2 листопада українські військовики — в основному колишні австрійські офіцери українського походження — зайняли ключові установи в Дрогобичі, включаючи:
- ратушу (будівлю магістрату),
- пошту,
- поліційну дільницю,
- казарми,
- залізничну станцію.
Що сталося з польською адміністрацією?
Бурґомістр Брукер був усунутий від влади, але, ймовірно, не арештований. Зіткнень у місті вдалося уникнути, і влада перейшла до української тимчасової міської управи, яка прагнула забезпечити порядок і уникнути міжетнічного конфлікту.
Хто очолив Дрогобич після 2 листопада 1918 року?
- о. Антін Калита — координував роботу з громадою;
- Іван Юринець — адвокат, ймовірно, виконував обов’язки комісара міста;
- Михайло Герасимович — організатор української міліції;
- Осип Дудикевич — командир української сотні, яка охороняла місто.
Міський самоврядний орган — тимчасова міська управа — підпорядковувався владі ЗУНР і координував адміністрацію, поліцію, транспорт, зв’язок. Польське населення загалом залишалося під наглядом, але не зазнало масових репресій.
